додому

<< Селекція привабливих станів.>>

 

Розділ 02 – „Думки”

 

Глава 02-01

Свобода від помилкових концепцій

 

«Всі ми в багатьох питаннях покладаємося на вбиті в нашу голову при домашньому вихованні авторитети або на "здоровий глузд"; ми боїмося похитнути в собі почуття впевненості. Якщо ви відкидаєте це звинувачення, то зачекайте трохи, скоро самі себе на цьому впіймаєте.»

Ерік Роджерс

 

 

Зміст глави:

02-01-01) Концепції та їхня роль у виникненні НЕ.

02-01-02) Джерела виникнення концепцій.

02-01-03) Явні та неявні концепції.

02-01-04) "Очевидно порожні" й "робочі" явні концепції.

02-01-05) Практика протиставлення та механічної заміни.

02-01-06) Антиконцепції. Визначення та види. Приклад концепції про «майбутнє».

02-01-07) Складання списку концепцій.

02-01-08) Класифікація концепцій за їхнім змістом.

02-01-09) Сильні й слабкі цілі.

02-01-10) Класифікація інтерпретацій. Питання про родичів. Концепція «зв'язку».

02-01-11) Вибір інтерпретацій. Приклади.

02-01-12) Розгляд концепцій, аргументи та контраргументи.

02-01-13) Метод прямої перевірки концепцій.

02-01-14) Циклічна зміна інтерпретацій.

02-01-15) Абстрактна концепція "я". Практика усвідомлення відсутності.

 

02-01-01) Розпочинаючи усунення НЕ, ти помічаєш, що найчастіше вони виникають, коли події йдуть не так, як тобі хочеться. НЕ супроводжуються думками «так неправильно», «це недобре», «треба інакше», тобто твої уявлення про те, як «повинно» бути, вступають у суперечність із тим, як є насправді, і звичка відчувати НЕ чітко спрацьовує в такі моменти. Удосконалюючи зусилля усунення НЕ, укріплюючи ясність в тому, що ти не хочеш їх відчувати, хочеш припинити цю обридлу звичку, зміцнюючись у радісному бажанні відчувати осяйні сприйняття (ОС), одержуючи задоволення від розумової ясності, ти приходиш до прояву стійкого інтересу до критичного розгляду концепцій.

Слово «концепція» використовується в науці для позначення досить несуперечливої системи гіпотез та інтерпретацій експериментальних даних. Слово «концепція» в контексті цієї книги використовується відповідно до того, яке значення воно набуло в нашій розмовній мові - «механічно перейнята система поглядів».

«Механічно» - тобто сліпо повторюючи, бездумно, під впливом НЕ (наприклад, почуття власної ущербності (ПВУ), ніяковості, страху негативного відношення до себе, страху ізоляції тощо), без власних міркувань, без власного пошуку підстав у вигляді експериментальних даних. Тобто на віру приймається яке-небудь твердження, і далі людина живе так, немов воно є безумовно істинним.

«Система поглядів» - це стійкий набір думок, які за звичкою виникають за певних обставин.

Наприклад, якщо дитина вдарилася й заплакала, то виникає звичний комплект думок: «дитина плаче – їй боляче - треба втішити», що і є підставою сказати, що маєш концепцію «якщо дитина плаче, треба втішити». Але з часом ти можеш виявити, що сліз і вимог стає дедалі більше, втішати доводиться частіше й частіше, і тоді ти можеш поставити під сумнів цю концепцію, почати міркувати. Внаслідок міркувань, спостережень, припущень, які випливають з них, і одержаного нового досвіду ти можеш дійти висновку, що «утішати» - означає привчати дитину до переживання жалості до себе. В результаті ти можеш змінити свою поведінку – не тільки не втішати, але навпаки – позбавляти дитину уваги щоразу, коли та відчуває сильні НЕ, а як тільки в її реві з'являється пауза, проявляти до неї і увагу і симпатію, якщо вона є. Внаслідок цього дитина зрозуміє, що надривні ридання і яскрава жалість до себе позбавляють її твоєї уваги, і одержить стимул до припинення звички культивування цієї НЕ в такій ситуації. А ти в результаті усунеш концепцію, зазнаєш сприйняття ясності, і залишиться лише домогтися бездоганного усунення НЕ, що виникають через звичку тоді, коли дитина плачем домагається твоєї уваги.

 

02-01-02) Ти здобуваєш концепції з найрізноманітніших джерел.

Наприклад, якщо мати за обідом побачить таргана, вся зморщиться, закричить дурним голосом і з огидою та страхом винесе його в унітаз, то ти, будучи малолітньою дитиною, що переймає та всмоктує все і вся, підхопиш і це відношення до тарганів, після чого легко приймеш концепцію: «таргани – це мерзота». Це - «емоційний» шлях передачі концепцій.

Інший шлях – авторитарний. Якщо хтось «поважний» або «старший» або «розумний» солідно повідомляє, що не слід робити чогось, то можна сліпо прийняти на віру це твердження, адже не може ж така «розумна» й «поважна» людина говорити дурниці.

Третій шлях – мімікрія. Якщо ти потрапляєш в оточення певних людей, то починаєш переймати їх концепції, якщо хочеш стати прийнятим, не бути ізгоєм.

Окремо хочу виділити біль і пов'язаний з нею страх як шлях перейняття концепцій. Якщо дитина впала, вдарилася й налякалася, то в цей момент під тиском жалісливої бабусі вона легко прийме концепцію, що «швидко бігати – це небезпечно й погано, а спокійно сидіти – це добре і безпечно».

П'ятий шлях ґрунтується на такій помилці, коли якийсь набір фактів розглядається як повний і остаточний. Коли ти говориш «на Марсі життя немає», то спочатку маєш на увазі, що це припущення опирається на ті факти, що відомі на цей час, і що в майбутньому може бути відкрито все що завгодно – найнеймовірніше та найнесподіваніше, але з часом виникає тверда упевненість в тому, що на Марсі життя немає.

Шостий шлях – суто логічна помилка, або брак чи невірність вихідних засновків, або тупість, тобто та специфічна інертність мислення, яка з’являється внаслідок сильних НЕ.

Сьомий ґрунтується на почутті власної важливості. Сказати щось поважним тоном, «зі знанням справи» – значить підняти себе в очах дружини, друга, колеги, а потім вже нічого не лишається, як відстоювати свою точку зору до кінця, якою б абсурдною вона не була, вдаючись до психічного тиску («ну тобі що, незрозуміло, чи що?»), навмисного заплутування питання, тобто навмисного культивування неясності.

Восьмий – інші концепції, що породжують нав'язливі механічні бажання. Якщо твій батько вважає, що дочка «повинна» повідомляти – де вона збирається ночувати, з ким вона займається сексом тощо, то коли ти йдеш і нічого йому не повідомляєш, він відчуває сплеск тривожності, агресії, хоче примусити тебе виконувати його бажання і починає вигадувати різні страшилки, і чим страшніше буде та дурниця, яку він вигадає, тим імовірніше те, що на тебе це вплине. Таким чином він докладає зусиль до породження в самому собі нових концепцій, і намагається передати їх тобі, щоб тобою можна було знову керувати, тримати тебе ув'язненою.

Дев'ятий – один із найпоширеніших - нещирість у міркуваннях. Ти можеш витісняти аргументи, не доводити міркування до кінця, передбачаючи, що результат суперечитиме твоїм переконанням, або ти можеш полінуватися ретельно розглянути вузькі місця своєї концепції. Для таких «міркувань» характерна наявність елементів у вигляді «очевидно, що...», «всім відомо, що...», «вчені давно відкрили, що...» (при цьому, зрозуміло, немає ніяких конкретних посилань на конкретні заяви вчених, зіставлень з іншими думками) тощо.

 

02-01-03) Люди дуже рідко думають, оскільки під словом «думати» зазвичай розуміють не процес міркування, зіставлення та аналізу аргументів тощо, а процес жонглювання концепціями.

Концепції поділяються на два великі класи. Перший – це явні концепції, тобто такі, які можуть бути самостійно сформульовані людиною, які вона сама активно просуває. Можна начитатися книг про користь капусти, надихнутися прочитаним і почати переконувати в цьому своїх домашніх.

Уявимо собі іншу ситуацію: запитаємо людину - чи можливо припинити відчувати НЕ, і вона звичайно скаже «ні», але це не означає, що вона думала коли-небудь над цим, розглядала чиїсь докази чи свідчення, або сама намагалася докладати зусилля. Їй таке й не спадало на думку, і до того моменту, коли її запитали про це, вона могла зовсім і не знати, що дасть таку відповідь. І якби їй запропонували перелічити в явному вигляді свої уявлення про світ, то ця концепція взагалі не з'явилася б у списку. Такі концепції я називаю неявними. Попри те, що вони неявні, вони обумовлюють поведінку людини не менш жорстко, ніж явні. Якщо того, хто поділяє неявну концепцію «припинити відчувати НЕ неможливо» схилити до міркування, то він може прийти до самих різних висновків – «не можна припинити», «може й можна припинити», «не знаю, не намагався», «треба подумати», «чому б і ні» тощо, проте поводитися він буде так, наче повністю і беззастережно приймає концепцію неможливості їх припинення.

Якщо людина порушує закон через незнання закону, відповідальність вона все одно понесе, так і люди відчувають наслідки своїх концепцій не зважаючи на те, що можуть навіть не здогадуватися про їх існування.

Ще приклад неявної концепції: "я не зможу досягти просвітлення до кінця свого життя". Спростувати її на практиці неможливо. Навряд чи ця концепція викличе помітне занепокоєння, оскільки оперує чимось дуже далеким - кінцем життя, і чимось надзвичайно невизначеним – «просвітленням». Ніякого помітного внутрішнього діалогу від неї не буде – голосний внутрішній діалог зайнятий чимось більш нагальним. Якщо хтось висловить цю думку, то ти з нею можеш навіть і не погодитися (залежно від настрою), або залишитися в невизначеному відношенні, та все ж концепція існуватиме і пригнічуватиме устремління. Усвідомлення наявності цієї концепції може зародитися спонтанно - в результаті зусиль з усунення НЕ, породженню осяйних сприйнять, контролю хаотичного внутрішнього діалогу, розмови з практикуючим тощо, і лише після цього ти відчуєш той тягар, яким вона тебе придавила, і зможеш почати докладати зусилля, щоб скинути його.

Явна концепція відразу доступна для дослідження, тоді як неявну спочатку необхідно виявити, що зовсім непросто, а після виявлення її необхідно чітко сформулювати, щоб зробити предметом аналізу.

Щоб виявити неявну концепцію, я пропоную використовувати письмову фіксацію та аналіз внутрішнього діалогу в той момент, коли виникають НЕ, коли тягнеться НФ або НЕС. Будь-яка концепція – явна чи неявна – це уривок внутрішнього діалогу (ВД), тобто швидкоплинна низка думок. Внутрішній діалог складається з кількох шарів (про це докладніше в наступних розділах). Голосний внутрішній діалог складається зі слів, що проговорюються про себе цілком, і така думка може тривати від частки секунди і довше. Сліпий внутрішній діалог складається з обривків слів і образів, що мають тривалість від 1/30 секунди, і думка, що складається з ланцюжка таких обривків, може мати дуже коротку тривалість – наприклад, третина секунди, так що «схоплювання» й фіксація подібних думок вимагає великої пильності, високої швидкості усунення НЕ.

Таку практику я називаю «оперативною роботою з неявними концепціями».

Інший спосіб – пошук резонансних думок. Відчуваючи НФ або НЕС, я не усуваю його відразу, а продовжую переживати й перебираю різні теми, запитую себе: «що мене турбує, гнітить? Праска залишилася ввімкненою? Ні. Дитина голодна? Ні. На роботі неприємності? Ні...». Я шукаю думки, від яких виникне явище резонансу – відбудеться сплеск інтенсивності НФ, виникнуть НЕ. Це означає, що знайдено напрям пошуку неявної концепції. Тепер я перебираю думки з цієї області, поки знову не виявиться резонанс, що зумовить ще більше звуження області пошуку. Чим точніше я окреслюю коло, тим вище вірогідність настання спонтанної ясності. Чим частіше я займаюся такою практикою, тим досконалішими стають навички.

Третій спосіб виявлення області пошуку неявних концепцій – «резонансне моделювання». Видозмінюй в уяві реальну ситуацію і спостерігай – посилюється НФ, слабшає чи залишається незмінним. Наприклад уяви, що тобі підвищили зарплату, а потім – що знизили. Потім уяви, що твоя дитина стала вчитися краще, а потім – що гірше. І так далі. Щоразу ти спостерігатимеш деяке послаблення або посилення НФ, але якась тема відгукнеться особливо сильним резонансом – виходить, собака заритий саме там.

Часто пошук концепцій виявляє їх цілими гронами. Наприклад: у тебе гості, п'єте чай, виникає занепокоєння. Простеживши обривки внутрішнього діалогу, ти розумієш, що побоюєшся, як би твоя дитина не почала при гостях чавкати. Звідси - перша концепція: «Чавкати – некультурно, негарно». Продовжуєш розкопки: «але чому саме я боюся, адже чавкаю не я... бо це моя дитина». Звідси друга концепція: «я відповідаю за поведінку своєї дитини». І так далі. Стає ясно, що концепції виявляються цілими конгломератами й підтримують одна одну. Щоб добитися ясності, необхідно ретельно розділити їх і розібратися з кожним питанням окремо.

 

02-01-04) Розглянемо два типи явних концепцій. Перші при першому ж розгляді виявляються очевидно необґрунтованими. Назвемо їх «очевидно порожні». Розгляд других не приводить тебе відразу до ясності, необхідний аналіз, розгляд аргументів, контраргументів, контр-контраргументів тощо. Назвемо такі концепції «робочими».

Звільнення від очевидно порожньої концепції лише здається дуже простим, але це не так. Адже незважаючи на те, що тобі очевидна її безпідставність, вона існує в цьому місці, значить тому є причина. Причиною може бути одна з вищеперелічених дев'яти, і окрім цього - інерція, звичка. Усунення навіть найневиннішої звички вимагає послідовних і радісних зусиль, особливо якщо ця звичка спирається на інші – наприклад, на звичку відчувати НЕ в даній ситуації. Наприклад, у дитинстві ти вважала себе непривабливою. Коли ти переконалася в помилковості такої думки й зрозуміла, що для одного ти – красуня, іншому – байдужа, то за інерцією продовжила відчувати ті ж самі НЕ при знайомстві з хлопчиками, а концепція з явної перетворилася на неявну й продовжувала бути спусковим гачком для виникнення НЕ.

 

02-01-05) Для подолання інерції існування очевидно помилкових (або зведених у результаті аналізу до стану, близького до очевидно помилкового) концепцій я рекомендую метод протиставлення. Формулюю думку, що спростовує дану концепцію, тобто формулюю антиконцепцію, після чого виконую формальну практику (див. далі у відповідній главі) - сотні разів на день запитую себе - що я вважаю вірним – концепцію чи антиконцепцію? Думку «я неприваблива», чи думку «комусь подобаюся, комусь ні»? В результаті такої практики, супроводжуваної бездоганним усуненням тих НЕ, що виникають при цьому, досягається поставлене завдання – вплив очевидно помилкової концепції на мою поведінку поступово слабшає, поки не припиняється зовсім.

Інший підхід називається практикою механічної заміни (МЗ). Він ефективний щодо тих очевидно помилкових концепцій, які були в тебе буквально втиснуті силою - грубим психічним тиском. Мати нависла над тобою і кричить: «ТИ СИДІТИМЕШ ТИХО???!!!!», або навпаки – жалібно дивиться, ледь не плачучи: «навіщо ж ти мене соромиш...». Ти стискуєшся в грудочку й «розумієш» - сидіти тихо – добре, балуватися – погано.

Практика механічної заміни полягає в тому, що ти промовляєш уголос раз за разом антиконцепцію – наприклад, цілу годину поспіль, щодня по годині. Це призводить до істотного ослаблення концепції, як клин, що вибиває попередній клин.

Ця практика дозволяє також довести до кінця усунення робочих концепцій, коли вони зведені до рівня очевидно помилкових або близько до нього.

Для концепції «треба допомагати людям» антиконцепцією буде «я хочу допомагати тільки тим, кому хочу, хто мені симпатичний», а часто можна формувати антиконцепції простим додаванням заперечення: «якщо він кохається з іншою, це значить, що до мене він не відчуває ніжності» - «якщо він кохається з іншою, це НЕ значить, що до мене він не відчуває ніжності».

Таку практику можна поєднувати з іншою діяльністю, від цього вона не дуже втрачає в ефективності.

Протягом свого життя ми повторювали дану концепцію – вголос або про себе – десятки й сотні тисяч разів, але сила сліпого впливу набагато менша, ніж сила впливу, обраного в результаті радісного бажання, тому всього лише декілька тисяч повторень антиконцепції досягають мети, механічно витісняючи очевидно помилкову концепцію. Антиконцепція не встає на місце концепції й сама не перетворюється на перешкоду, оскільки ти використовуєш її не наосліп, а для цілком ясної мети – витіснити чужорідний механізм.

Можна виконувати цю практику разом з іншими практикуючими - спочатку антиконцепцію промовляє вголос одна, потім інша, причому уважно прислухатися немає необхідності.

 

02-01-06) Визначимо термін «антиконцепція». Антиконцепція - це таке твердження, яке:

а) суперечить за змістом проаналізованій концепції,

б) викликає резонанс з осяйними сприйняттями (ОС),

в) здається мені на даний момент більш обґрунтованим, достовірним, ніж концепція.

Антиконцепції до абстрактних концепцій (визначення див. далі) можуть не мати властивості «в)», оскільки їх за визначенням неможливо ні обґрунтувати, ні спростувати. Наприклад, я можу скласти таку антиконцепцію: «Майбутнього немає, є тільки тут-і-зараз». Обґрунтувати це я не можу, тому що слово «майбутнє» не позначає ніякої конкретної сукупності сприйнять, і, отже, я не можу сказати ні що воно є, ні що його немає, адже незрозуміло – про що йдеться. Але оскільки це твердження призводить до сплеску почуття таємниці, прояву радісних бажань, звільнення від гніту різних острахів, пов'язаних із думками про «майбутнє», то виникає бажання культивувати цю антиконцепцію.

Чи не є застосування антиконцепцій формою самообману? Я покажу, що це не так. Початкова концепція, що говорить «є майбутнє», - це набір слів, що нічого не позначають, оскільки в тебе є думки, що включають слово «майбутнє», є емоції, що виникають при слові «майбутнє», є бажання, що виникають при думках зі словами «майбутнє», але немає ніякого такого самостійного сприйняття, яке ти називаєш словом «майбутнє». Будь-яке сприйняття існує саме тут-і-зараз. Таким чином, у тебе є вибір – підтримувати або ті думки, які за звичкою спричинюють виникнення НЕ, або ті, які спростовують попередні думки, внаслідок чого НЕ не виникають. При цьому й перша й друга думка є абстрактними концепціями, тобто твердженнями, що нічого не означають. Звичайно, з'являється бажання підтримувати думку-2, а після того, як вона зведе до нуля негативний вплив думки-1, я легко відмовлюся від обох, оскільки ясно усвідомлюю те, що слово «майбутнє» не позначає ніякого конкретного сприйняття. Тобто я не починаю «вірити» в антиконцепцію, а використовую її як ефективний інструмент. Коли ти породжуєш пару концепція-антиконцепція, то звільняєшся від нав'язаного автоматизму, а у випадку з побутовими концепціями можеш ще й отримати достовірний досвід, після чого більш обґрунтовано схилятимешся до тієї або іншої точки зору, або відкинеш обидві.

Якщо на одній шальці терезів лежить концепція, покладена туди мною в несвідомому стані, перейнята механічно, то я хочу спершу зрівноважити її антиконцепцією, а потім досліджувати обидві в стані свободи від упереджень та НЕ.

Деякі фрази, що включають слова, які не позначають для мене нічого конкретного, я залишаю на деякий час у лексиконі з тактичних міркувань, оскільки вони резонують з осяйними сприйняттями (тобто відбувається сплеск осяйних сприйнять).

Навіть легкий порив вітру може зламати гігантське дерево, що нахилилося під своєю вагою. Концепція може роками суперечити здоровому глузду та радісним бажанням, але в якийсь момент обрушується, наче сама собою. Ти можеш 30 років жити й спілкуватися з родичами, тому що «так треба», «так заведено», а не з тими, з ким цього дійсно радісно хочеться. 30 років ти можеш вітатися з сусідами, підтримувати розмови про погоду та роботу, тому що «ніяково відмовити». І в якийсь момент отруєння від цієї брехні, від постійного страху негативного відношення стане таким очевидним, криза настільки назріє, що буде годі лише мигцем почути антиконцепцію, і нарив прорветься ясністю: «Адже ж можна жити інакше!» Набрякла лавина зривається.

Над іншими концепціями доведеться наполегливо попрацювати, перш ніж вони відваляться, але ця робота - не за майбутні примарні блага, результат ти одержуєш негайно, зразу ж, як тільки досягаєш відносного збільшення ясності. Після кожної серії механічної заміни, після кожного розгляду аргументів «за» і «проти» виникає приплив ясності, із цим резонують інші осяйні сприйняття, і крок за кроком ти рухаєшся до реалізації радісних бажань – до звільнення від НЕ й тупості, культивування та розвитку осяйних сприйнять.

 

02-01-07) Досягнута ясність у наявності концепції вже через хвильку може зникнути, і концепція знову вислизне в область неявних – ти просто забудеш про своє відкриття. У цьому легко переконатися - спробуй прямо зараз перелічити всі концепції, які ти в собі виявила, і в кращому випадку згадається лише невелика їх частина. Це й означає, що всі ті концепції, які ти в даний момент не пригадала, знаходяться поза контролем, поза спостереженням, і можливо прямо зараз впливають на тебе так само, як і раніше.

Здобувши ясність, ти потрапляєш у незвичний для тебе стан, в якому ще не звикла знаходитися, тому починаєш швидко (іноді за декілька секунд) сповзати у звичний стан, де ясності не було. Часто одне й те ж саме відкриття ти робиш багато разів, перш ніж ясність стає стійкою, тому я пропоную скласти список своїх концепцій і поповнювати його в міру виявлення нових. Це полегшує не тільки проведення аналізу концепцій, але й процес резонансного пошуку концепції, відповідальної за поточний НФ - береш список і проходиш по кожній позиції.

У разі механічної розумової діяльності не відбувається виникнення ОС-ясності, і якщо один раз ти дійшла якогось висновку, то наступного разу ти просто його повториш, не відчувши нічого нового, тоді як ОС-ясність завжди переживається як нове, навіть якщо воно описується вже відомою тобі фразою.

Звичайні люди ніколи не виборюють ясність, а лише змінюють одну концепцію на іншу - спочатку вірять в одне, потім в інше. Знайти людину, що домагається ясності, а не просто робить висновки відповідно до правил логіки, так само важко, як і знайти людину з досвідом усунення НЕ, а не витіснення її іншою емоцією.

 

02-01-08) Тепер відсортуємо концепції за їхнім змістом. Різні типи концепцій мають різну силу, стійкість, ступінь та якість інтеграції в загальний концептуальний конгломерат, і часто буває доцільним застосування різних підходів до різних типів, тому завдання точного розподілу концепцій, зокрема за смисловою ознакою, виявляється цікавим та ефективним.

Два великі класи – це «абстрактні» та «змішані» концепції.

Абстрактні концепції - це твердження, що складаються зі слів, які не позначають ніяких конкретних сприйнять, тобто зміст яких абсолютно не зрозумілий. Наприклад: «Світ вічний». Ти поняття не маєш, що таке «вічний» і що таке «світ» - у тебе немає таких конкретних сукупностей сприйнять, які ти б позначила цими словами. Або концепція: «Я – людина». Незрозуміло - ні що таке «я», ні що таке «людина», але, звісно ж, усі певні в тому, що вони – люди. Ще приклади: є зміна, є незмінне, є початок, є кінець, є просвітлення, є затьмарення, є суб'єкт, є об'єкт, є живе, є мертве, є одне, є інше, є існування, є не-існування, є свідомість, є несвідоме, є активне, є пасивне, є я, є ти, є ціле, є частина, є минуле, є теперішнє, є майбутнє.

Змішані концепції - це твердження, в яких безглузді слова на зразок «вічність», «порядність», «космічний порядок», «справедливість», «бог» перемішані з термінами, що позначають цілком конкретні сприйняття, наприклад «сором», «не можна», «роби», «повинен» тощо. Наприклад – «справедливість вимагає, щоб я зробила ось це». Що таке «справедливість» – нікому незрозуміло, а що таке «зробити ось це» - зрозуміло. Або: «бути поганою – соромно». Що таке «погана» - невідомо, а що таке «відчувати сором» - відомо. Люди буквально гноять самі себе за допомогою величезної кількості змішаних концепцій. Змішані концепції вбивчо впливають на здатність відчувати осяйні сприйняття (зокрема радісні бажання), оскільки жорстко регламентують твоє життя, але сенс цього регламенту незрозумілий. Уяви собі в кримінальному кодексі статтю за «поганий характер» без жодних роз'яснень. Або статтю за «недотримання божественного промислу». Який хаос би наступив, якби законодавча влада вершила суд за цими статтями, а виконавча влада неухильно виконувала рішення суду? У твоєму побутовому житті так і чиниться. Законодавець (концепція) говорить: «соромно бути голим», виконавець (механічне бажання) командує: «одягнутися негайно», наглядачі (емоції сорому, страху засудження тощо) стежать за тим, щоб ти без заперечень виконала команду. У результаті – страшний хаос, нагромадження НЕ, відсутність радісних бажань, а, отже, відсутність змін, що ведуть до бажаних тобою станів.

Подальша класифікація концепцій залежить від твоєї фантазії. Наприклад, змішані концепції можна розподілити на:

*) Побутові концепції

*) Концепції про практику

*) Соціальні концепції

*) Фундаментальні концепції

*) Механічні уподобання

*) Острахи

*) Оцінки

*) Механічні цілі

*) Механічні оцінки

*) Механічні інтерпретації

Побутові концепції - твердження, що регламентують життя в себе вдома. «Білизна в шафі має бути чистою», «на підлозі не можна їсти», «треба вставати рано вранці а не валятися допізна», «обов'язково треба працювати й заробляти більше грошей», «треба поважати старших», «треба заощаджувати гроші», «треба дбайливо ставитися до речей», «потрібно мати ясну мету в житті й прагнути до неї», і так далі. Усі побутові концепції оперують термінами «треба» або «не можна», «недобре» тощо в явному чи прихованому вигляді. Що таке «треба», «не треба», «добре» й «не добре», чому це не можна, а те можна – невідомо, і ніхто особливо й не думає про це.

По аналогії з побутовими концепціями можливо сформувати концепції навіть на основі моєї практики: «треба усувати НЕ», «погано бути концептуальним» тощо. Практика прямої путі – це докладання зусиль до реалізації РАДІСНИХ бажань, тобто тих бажань, що супроводжуються ентузіазмом, передчуттям та іншими ОС, за умови, що ці бажання відносяться до одного з двох класів: 1) усунення затьмарень (НЕ, концепцій, механічних, тобто безрадісних бажань, неприємних відчуттів, механічного розпізнання), 2) породження ОС (див. список у розділі «Стратегія ефективної практики»). Я в будь-якому випадку раджу йти за радісними бажаннями, але якщо вони не відносяться до цих двох класів, то це не є практикою прямої путі за визначенням, такій практиці доцільно дати будь-яку іншу назву, наприклад «попередні етапи».

Соціальні концепції регулюють поведінку людини в суспільстві, у її взаєминах з іншими людьми або соціальними інститутами - магазин, міліція, співробітники на роботі тощо.

Для ефективної роботи з концепціями доцільно виділити й скласти список особливо тяжких концептуальних захворювань, які настільки глибоко в'їлися в людину, що навіть проста вказівка на них, не кажучи вже про їх неупереджений розгляд або усунення, являє собою вкрай складне завдання через те, що негайно виникає цілий спектр яскравих НЕ – як розривних, так і гнітючих. Ці концепції я називаю «фундаментальними». У зв'язку з величезною кількістю пов'язаних із ними НЕ, практикуюча може навіть і не зуміти виявити в себе такі концепції! Отже тут доцільно звернутися до інших практикуючих, щоб вони «прогнали» тебе по спектру відомих їм фундаментальних концепцій, спостерігаючи за твоїми реакціями. Завдання полегшується тим, що кожному часові, кожній культурі властиві досить типові фундаментальні концепції.

Механічні уподобання – набір думок на тему «добре, якби було ось так». Як правило ти не замислюєшся – чим же це було б «добре», а дієш по звичній схемі, не аналізуєш – що виходило минулих разів, коли траплялося те, що ти вважала «добрим». Немеханічні уподобання – це припущення, побудовані на розрахунку: «із таких-то обставин і таких-то відомих мені закономірностей я припускаю, що такі-то події з більшою ймовірністю призведуть до бажаного результату».

Острахи – окремий випадок механічних уподобань - набір думок на тему «як буде жахливо, якщо буде так-то», «не дай бог це трапиться». Вони супроводжуються  НЕ - занепокоєнням. При цьому ти не аналізуєш змін, що відбулися після того, як раніше з тобою траплялося те, чого ти побоювалася. Якщо ж скласти список таких ситуацій, легко можна виявити, що часто в результаті таких подій життя змінювалося так, що згодом ти думала «як же добре, що все так сталося».

Оцінки – це опис деякої групи сприйнять відповідно до певної шкали. Механічна оцінка виникає тоді, коли обрана тобою шкала або абсурдна, тобто не побудована на аналізі твого досвіду, перейнята тобою механічно, або зовсім відсутня, і оцінки формуються просто за звичкою або з метою підтримати НЕ. Якщо оцінка виникає в результаті радісного бажання й на основі ясного розсудливого мислення, вона не стає жорсткою табличкою, прикріпленою до групи сприйнять, і в будь-який момент ти можеш її усунути, що робить сукупність інтерпретацій гнучкою та залишає тобі свободу для подолання механічного розпізнаня.

Механічні цілі - набір думок на тему «я маю досягти цього», «треба досягти цього». При цьому ти не аналізуєш змін, що відбулися після реалізації попередніх механічних цілей. Якщо такий аналіз провести, легко можна виявити, що дуже часто в результаті ти відчувала розчарування, одержувала не те, на що розраховувала. Немеханічні цілі – це думки виду «я хочу реалізувати таке-то радісне бажання». Не плутай думки й бажання! Є бажання піти погуляти, а є думка «хочу піти погуляти». У процесі реалізації радісного бажання (тобто досягнення немеханічної мети) я стежу за наявністю резонансу між цим радісним бажанням та бажаннями, що позначаються як «засоби реалізації бажання».

До того ж класу цілей відносяться й думки, які ми називаємо «проміжними цілями», відповідні бажанням, які ми називаємо «засобами». Якщо є бажання з'їсти яєчню, то є також думка-мета «хочу приготувати яєчню», і проміжна думка-мета «[із таких-то обставин (до яких належить і радісне бажання, й наявність плити тощо) і таких-то відомих мені закономірностей] необхідно ввімкнути плиту». Плутанина в цьому питанні виникає через те, що в нашій мові слово «мета» використовується як для позначення думок, так і бажань. Усунувши це змішення, дійти ясності дуже легко.

Механічні оцінки - набір думок на тему «він не повинен був цього робити», «хороша людина». Немеханічні оцінки – думки типу «у зв'язку з такими-то його проявами в мене є підстави припустити, що він відчував те-то», «оскільки він так себе проявляє, я кваліфікую його дії як такі-то».

Механічні інтерпретації ґрунтуються на випадковому переборі, або на механічній звичці, або обумовлені НЕ, але вони не спираються на міркування. Наприклад, якщо ти ввійшов і закричав, у мене може виникнути образа, і я доберу інтерпретацію, що підтримує її: «він просто нахаба». Але якщо я тверезомисляча людина, то зрозумію, що є можливим цілий ряд інтерпретацій – ти ставиш якийсь експеримент, або це такий жарт, або ти кричиш зовсім не на мене тощо. Залежно від обставин та відомих мені закономірностей я врешті-решт визначу – яке припущення більш обґрунтоване. Потім я можу задати тобі питання, подивитися на твою поведінку й скоригувати інтерпретацію, якщо для цього з'являться підстави.

 

02-01-09) Запроваджу поняття «сильних цілей» - таких, досягнення яких зробить тебе, на твою думку, щасливішою - закінчити інститут, одружитися, зробити кар'єру, вивчити японську, накачати м'язи тощо. Недосягнення цих цілей супроводжується жалістю до себе та думками «ось якби досягла - ось тоді було б життя...». Досягнення цих цілей не робить, звісно, нікого щасливішим, у чому легко переконатися, подивившись на тих, хто досяг цілей, чи хоча б на саму себе, і тоді ти спазматично формуєш нові цілі, а вони знову й знову тебе не роблять щасливою, ти знову вигадуєш цьому виправдання й пояснення, ставиш нові цілі, і так доти, поки радісні бажання не вмирають остаточно, і ти не помираєш разом з ними від старості й маразму.

Як правило, люди ставлять перед собою сильні цілі зі стадного інстинкту, або під впливом концепцій, або НЕ, або бажання володіти чимось, відчувати ПВВ, справляти враження на інших, відчувати вдоволеність, не подбавши про те, щоб обстежити життя тих, хто вже досяг цієї цілі, щоб подумати – яким саме чином досягнута ціль зробить їх щасливішими. У процесі досягнення сильних цілей люди як правило відчувають увесь спектр відомих їм НЕ.

Якщо твої цілі обумовлені ПВВ, бажанням справляти враження, тоді ти з ентузіазмом вивчаєш мови, читаєш різні книги, починаєш розбиратися в найрізноманітніших речах, навчаєшся декламувати, зачаровувати, розповідати, стаєш енциклопедистом, можеш навчати інших, викликати захоплення своїми знаннями та здібностями, пишеш книги... і, звичайно ж, при цьому ти відчуваєш величезну кількість НЕ й кінчаєш своє життя знову ж таки в повному маразмі та спустошеності, з головою, забитою цифрами, фактами й гіпотезами, і з серцем, що перетворилося просто на м'яз згідно з усіма законами анатомії, і з мозком, що перетворився на те ж саме.

Людина, яка керується радісним бажанням, теж ставить перед собою мету, але переживає радість і задоволення прямо зараз, кожної миті в процесі досягнення мети – такою є властивість радісних бажань, причому як досягнення, так і недосягнення мети не змінюють того, що вона відчуває насолоду від життя.

Слабкими цілями я називаю такі, які люди ставлять перед собою, щоб бути оглушеними, щоб забити сірість і нудьгу - це якісь вішки, які вони ставлять у порожнечі, щоб їм здавалося, що вони кудись ідуть. Попереду маячить повна порожнеча, але в кого вистачає сил чесно визнати це? І тоді вони закидають туди - в невідому порожнечу - якусь вішку, вона кудись устромляється, і вони тягнуться до неї й одержують анестезуюче, отупіле полегшення в процесі всього руху, по черзі з болісними нападами нудьги та суму від безглуздя життя, і наприкінці іноді вони отримують хвилинне мертвотне заспокоєння, коли досягають цілі, і так і бродять по колу в цій ямі без кінця і краю. Наприклад, ти дивишся телепрограму і бачиш - сьогодні буде футбол, відчуваєш заспокоєння, тому що вечір тепер у тебе заповнений - є ціль. А потім ти зателефонуєш приятелеві й ви підете з жінкою в гості - вип'єте пива та побалакаєте про се про те, а вранці на тебе чекають справи на роботі, і отже тут і думати нема про що - це цілком зрозуміла ціль, і вона приспить мене з понеділка до п'ятниці, а в неділю ми підемо в кіно, а зараз я піду вечеряти і найближча година в мене теж зайнята. Це все «слабкі» цілі, але вибратися з їхнього полону надзвичайно складно. Я назвав їх «слабкими» бо вони не проявляються як яскравий, тривалий спалах - вони оповивають як туман, але цей туман тримає мертвою хваткою. Повсякденне життя звичайної людини не існує без слабких цілей. Немає такого часу, коли б вона не була чимось зайнятою, а якщо такий час з'являється, то негайно виникає занепокоєння, нудьга, і якщо терміново не знайти собі заняття, то НЕ зростають до нестерпної інтенсивності. Коли востаннє ти просто сиділа чи гуляла чи лежала без будь-якої цілі взагалі? Просто споглядаючи небо, чи гуляючи лісом, звільнившись від думок? Постійне нагромадження слабких цілей робить із твого життя мертву, прісну кашу.

Спробуй побути серед людей, нічого не роблячи. Реакція буде негайною й агресивною – вони докладуть всіх зусиль, щоб знов запустити тебе в орбіту роблення хоч чого-небудь, вибираючи доступні їм засоби – глузування, осуд, переконання, НС, пряме насильство. Ніхто не повинен зупинятися, ніколи. Усі повинні крутитися наче білки в колесі, у кожного мають бути проблеми. Це неписаний закон суспільства, в якому ми живемо. Ніхто не буде випущений за колючий дріт просто так, причому один з головних охоронців – твої власні концепції та страхи, адже це дуже страшно – щиро визнати, що всі твої цілі - порожні, всі напрямки ведуть лише по замкненому колу, всі накопичення й досягнення нічого не змінюють у тому, як ти проживаєш цю мить – відчуваючи НЕ або ОС. Практика усунення слабких цілей спочатку супроводжується шоком на зразок того, що відчуває наркоман, не отримавши дозу, потужним сплеском НЕ, спазматичних бажань, але після подолання цієї «ломки» виникає дивовижне ОС наповненості, цілісності. Радісні бажання, передчуття та інші ОС, що пробуджуються в міру звільнення від слабких цілей, не тільки не суперечать, але навпаки – резонують із цією цілісністю.

Механічна діяльність цілком заповнює життя і робить його сірим та безглуздим, і розірвати це коло хоч і складно, але не неможливо, питання лише у твоїх радісних зусиллях. Подивися на своє життя за останню годину й скажи: хіба ти не була чимось зайнята? Хіба думки не сіпалися з одного боку в інший? Скільки хвилин у день чистого часу ти страждаєш від того, що не вільна від концепцій, НЕ, механічних бажань? Скільки хвилин у день чистого часу ти відчайдушно докладаєш зусилля до переживання осяйних сприйнять? Скільки хвилин у день чистого часу ти охоплена непереборною жагою ОС? І попри все це ти напевно на щось сподіваєшся? Ти помишляєш про пошук, істину та любов? Це ж очевидна дурість. Навіть для того, щоб вивчити англійську мову, необхідно віддатися цій справі всерйоз і надовго. Чому ж люди вважають, що для того, щоб звільнитися від затьмарень і навчитися переживати ОС, досить лише іноді за кухлем пива погомоніти на цю тему? Ніщо не зміниться в тобі, якщо ти не віддаси всю себе своєму пошуку, своїй практиці – із дня у день, щогодини, щохвилини. Невже це необхідно пояснювати? День у день ти дивишся телевізор, займаєшся сексом, миєш підлогу, готуєш їжу, мрієш про більшу зарплату, блискучу машину та гарний одяг, об'їдаєшся, накачуєш свої м'язи і тренуєш свій інтелект, безперервно відчуваючи НЕ або ПЕ, але де у всьому цьому прагнення свободи від затьмарень, переживання ОС? Ти працюєш по 10 годин на день, щоб заробити собі на хліб, але чи на хліб? А не на кришталь – люстру - гарнітур - машину - дачу - примхи дружини - заздрість приятелів? А потім ця ж людина патетично віщає про те, як невловима істина!

Час минає, і рік у рік люди змінюють одні плани на інші незалежно від того - досягаються вони чи ні. Ніколи не припиняється ця нескінченна плетениця. Ніколи не щезає туманна надія «пожити колись потім для себе», але це ніколи не трапиться само собою, до цього ніколи не приведуть ніякі механічні, безрадісні бажання. По-перше, справи ніколи не закінчуються. По-друге, в ті моменти, коли людина усвідомлює безглуздя своїх колишніх цілей, її охоплює жах, і вона судорожно починає шукати нову. По-третє, коли з'являється можливість хоча б на короткий час «пожити для себе», то виявляється, що люди не мають навіть уявлення - що це таке - життя для себе, адже в них уже немає радісних бажань! Тоді вони придумують «хобі» - заняття, яке дозволить їм відчувати вдоволеність від володіння, або справляти враження на інших, а це неминуче веде до нових НЕ, до нових механічних цілей.

Я пропоную спосіб вирватися з цього замкненого кола – усуваючи концептуальні перешкоди, ідучи за радісними бажаннями, тобто такими, що супроводжуються осяйними сприйняттями – симпатією, передчуттям, почуттям краси, таємниці, устремлінням тощо. Будь-яка ціль, сформована у відриві від радісних бажань, що не резонує з ними, призведе лише до тих самих НЕ. Перетворися на мисливця – вистежуй, винюхуй будь-які, навіть найслабкіші, найдрібніші радісні бажання, реалізуй їх, і тоді вони почнуть посилюватися, поглиблюватися, розширюватися, витісняти затьмарені сприйняття, притягувати осяйні сприйняття. Критерій свободи від концептуальних цілей - передчуття, захоплення від переживання таїнства кожної миті.

Незалежно від місця й часу мільярди людей ідуть однією й тією ж дорогою: народження - накопичення - володіння - смерть. Вільний час стає вкрай обтяжливим, адже це означає болісне зіткнення з проблемою: «чим себе зайняти», тому кожен спазматично прагне до того, щоб максимально щільно зайняти чим завгодно увесь свій час. І якщо людина на якийсь час залишається поза діяльністю, то вона відчуває, як світ навколо неї мчить кудись уперед, вона відчуває себе на узбіччі, і тоді встрибує в перше-ліпше сідло і мчить услід. Так проносяться вони, і то зметнеться, то осяде здійнята ними курява.

 

02-01-10) Серед інтерпретацій можна виділити в окремий клас інтерпретації змісту, зв'язку, призначення тощо, а в інший клас - інтерпретації обставин, які в свою чергу можна розділити на інтерпретації поведінки інших людей, інтерпретації «поведінки предметів», інтерпретації своєї поведінки тощо.

Коли я розумію, що явище - це лише явище, а не явище «для чогось» або «тому що», то це полегшує усунення механічних інтерпретацій. Деякі люди серйозно вважають, що якщо є зірки, то це комусь потрібно, і якщо в рослини росте листя, то це «для того, щоб» виробляти хлорофіл. Це - крайня форма механічних інтерпретацій, але на неї страждає дуже багато людей. Сприйняття, сукупності яких ми називаємо «явища довкілля», просто існують, і немає ні сприйняття "моралі", ні сприйняття "справедливості", ні сприйняття "сенсу", оскільки додумати в чомусь «сенс», означає ввести інтерпретацію «призначення», що є чистісінькою вигадкою, оскільки ніхто не має такого сприйняття як «призначення». Це дуже просто збагнути через міркування, але дуже важко позбавитися патологічної звички шукати в усьому «сенс», «призначення», «містичний зв'язок», «покарання» та інших чортів. Наше століття вважають століттям атеїзму, що, звичайно, невірно, оскільки ледь не всі поголовно люди хворі на примітивні забобони, домислення «сенсів», «зв'язків», «знаків» і «значень».

Розглянемо, наприклад, «зв'язок». Якщо натиснути кнопку на клавіатурі, то на екрані з'явиться буква. Саме це мають на увазі тверезомислячі люди, коли говорять, що між натисненням кнопки та появою букви «є зв'язок», але оскільки слово «зв'язок» в побутовій мові позначає також щось цілком матеріальне – мотузку, ланцюг, то виникає змішення значень (саме тому я вважаю недоцільним використовувати в даному контексті слово «зв'язок», і пропоную замінити це слово на інше), і, зрештою, люди починають вірити, що є якийсь такий «зв'язок» між натисненням кнопки та появою символу, який є чимось матеріальним, якимсь конкретним набором сприйнять, тоді як ніяких таких сприйнять немає, і слово «зв'язок» позначає те, що було їм позначено, а саме те, що після сприйняття «натискаю на кнопку» є сприйняття «з'являється символ на екрані». Коли це розуміння відсутнє (а воно поголовно у всіх відсутнє), починають рясно виростати й решта концепцій - про карму, воздаяння та інше.

Подібні міркування можуть видатися надто складними, але якщо придивитися ближче, у них не виявляється нічого складного – важко розібратися в цьому лише перший раз, та й ці труднощі полягають не в самих міркуваннях, а в подоланні інерції домальовування відсутніх сприйнять, у подоланні страху залишитися без своїх ілюзій. Коли ж ясність наступає, вона потім легко поширюється на решту подібних ситуацій, і виявляється, що це просто неймовірно прекрасно – мати ясність.

Наведу приклад типового діалогу:

- Є зв'язок між матір'ю та дитиною.

- Як ти його сприймаєш?

- Їй учора було погано, і мені теж було погано.

- Отже, є сприйняття її слів, що їй було погано, сприйняття її поведінки, яку ти інтерпретуєш як «їй погано», і твої сприйняття, які ти називаєш «мені погано». Але що таке «погано»? Чи є впевненість у тому, що ви називаєте цим словом одне й те ж саме? Чи є впевненість у тому, що твоє «погано» не виникло просто за твоєю звичкою відчувати це «погано», коли їй «погано»? Ти бачиш – вона сумує, і в тебе виникає жалість до неї – обом «погано». А де ж тут сприйняття «зв'язку»?

- Ну як, але ж це і є зв'язок між нами – їй погано, і мені погано.

- Це ж не «зв'язок», це просто звичка відчувати якісь сприйняття за певних умов.

- Ні, це зв'язок, адже їй було погано, і мені було погано.

І так далі по кругу. Пояснити неможливо, якщо немає щирих зусиль із досягнення ясності.

Що стосується інтерпретації поведінки інших людей, то тут так само. Люди та їхня поведінка – для тебе це просто специфічний набір ТВОЇХ сприйнять, про які тобі нема чого сказати, крім того, що вони є. Горобець злетів - хіба це викличе в тебе НЕ? Ні, тому що ти звикла відноситися до цього як до «явища природи» (що, до речі, є абстрактною концепцією). Перехожий люто вилаявся. Викличе це НЕ? Звичайно, бо спрацьовує інша звичка, оскільки перехожого ти не розглядаєш як «явище природи», ти наділяєш його «свідомістю», «волею» (що, до речі, є абстрактною концепцією), відповідно спрацьовують інші стереотипи поведінки, тобто виникають НЕ. Якщо ж ти розумієш, що сприйняття людини, що вилаялася, – це просто такий набір ТВОЇХ сприйнять, який ти називаєш «явищем зовнішнього світу» (що, до речі, є абстрактною концепцією), то стереотип реагування у вигляді НЕ може не виникнути. Коли на тебе набігає велика морська хвиля, ти збираєшся в грудку й даєш їй відсіч - хіба при цьому ти ненавидиш її? Ні, ти можеш навіть відчувати радість, захоплення, захват, хоча розумієш, що хвиля може тебе вдарити і навіть дуже сильно, а іноді хвилі навіть убивають. Коли на тебе нападає п'яний, ти робиш те ж саме - даєш йому відсіч, але за звичкою інтерпретуєш його дії не як результат механічного складання бажань у тому місці, а додумуєш якогось «його», і оскільки є концепції про те, що «він» «повинен», ти відчуваєш НЕ.

Ти віриш у те, що твої родичі мають особливі якості, що виділяють їх серед інших людей, що роблять їх «близькими» тобі. Але ж немає ніякого такого сприйняття, як «родинний зв'язок», ти додумуєш його й потім дотримуєшся тих стереотипів, які побудовані на цьому фантомі. Що з того, що ця жінка народила дитину, з якої таємничим чином поступово сформувалося те, що ти називаєш «собою»? Чи випливає із цього, що у вас будуть спільні інтереси, що тобі подобатиметься з нею жити й спілкуватися? А заразом ще й з її чоловіком, батьком, братом, сестрою, жінкою брата, їхніми дітьми, бабусею, дідусем, їхніми друзями... хіба це не очевидна дурість?? А що випливає з того, що ти народила дитину? Чи означає це, що ось ця абсолютно невідома тобі людина, що опинилася в твоєму животі, тепер «повинна» бути тобі цікавою, близькою? А заразом і його майбутня жінка, діти, жінчин брат, діти жінчиного брата. Концепція про «близькість» родичів має дві унікальні властивості: а) вона - свята святих у нашому суспільстві, б) її безглуздя, безпідставність, суперечливість усьому іншому життєвому досвіду настільки великі, що не помітити цього просто неможливо. Але будь-яка спроба щиро думати на цю тему, почати поводитися відповідно до своїх радісних бажань усупереч цій концепції приречена на надзвичайно яскраву ненависть із боку родичів, і недооцінювати це – означає наражатися на небезпеку. До речі – про «близькість». Як тільки син або дочка усвідомлює те, що його батьки йому малоцікаві, як тільки він починає йти за своїми радісними бажаннями, так відразу «близькість», що відчувають до нього його батьки, набуває дуже дивної форми, а саме - форми ненависті. У збірці статей я розміщуватиму статті практикуючих на цю тему, і не кожен другий, не кожен третій – а дев'ять із десяти практикуючих стикаються з такою ситуацією. Його батьки, побачивши, що він перестає вдавати, ніби йому з ними цікаво, що він починає усувати НЕ, подорожувати, прямувати за радісними бажаннями, оголошують своїй «улюбленій» і «близькій» дитині справжню війну – викрадають її, замикають, зв'язують, намагаються здати психіатрам (що в наш час уже неможливо), і навіть намагаються вбити! Залучають до вирішення цього питання міліцію, і міліція сумлінно виконує службовий обов'язок – кричить на неслухняних повнолітніх (!!) дітей, залякує, загрожує їм в'язницею (!!). Люблячі батьки пишуть заяви в органи про те, що в мене секта, що я ґвалтую дівчат, продаю їх в публічні дома, «зомбую» їх (??), пишуть мені, як автору цієї книги, листи з погрозами у вбивстві і навіть цілком серйозно обдумують і привселюдно заявляють про свій намір убити мене, як виплодка пекла. Звідси порада майбутнім практикуючим – якщо хочеш дати родичам можливість познайомитися з ППП – дай їм мою книгу в стопці з іншими – Ошо, Кастанеда, Гурджієв тощо. Нехай самі вибирають, а ти вибирай свій шлях сам, не займайся «просвітою» - це безперспективно. Інакше – чекай війни не на життя, а на смерть, яку тобі оголосять твої «близькі».

Зрозуміти шляхом міркувань, що «родинний зв'язок» - це додуманий фантом, недостатньо, щоб подолати його дію, виражену в різноманітних «я повинна». Для реального подолання дії механізмів я раджу провести повномасштабне дослідження родичів. Розберися в тому – що це за люди, наскільки вони насправді тобі близькі й цікаві. Склади список із сотні питань, відповіді на які є значимі для тебе самої, попроси їх відповісти на них, обґрунтуй своє бажання саме тим, що хочеш узнати їх трохи краще. Хай серед цих питань будуть питання й про секс, і про НЕ – все те, що насправді тебе хвилює, цікавить. Потім неупереджено розглянь їхні відповіді й склади щодо них щиру думку.

Перейдемо до питання про інтерпретацію обставин. Коли ти боляче спотикаєшся об камінь, виникає думка «от же свиня, лежить тут...». Коли ти відкриваєш книгу, і вже втретє поспіль вона вивалюється з рук, виникає думка «та що ж це таке», і ти починаєш дратуватися. Таких проявів, що свідчать про наявність у тебе механічних інтерпретацій, повно - варто тільки придивитися, як ти побачиш, що життя буквально пронизане ними, кожна мить нашпигована інтерпретаціями. Ти «знаєш», що книга «має» відкриватися з першого разу; ти чекаєш, що камінь «не повинен» лежати на дорозі; ти впевнена, що сусідський хлопчик «повинен» вітатися першим, а твій син «повинен» краще вчитися, уряд «повинен» проводити правильнішу монетарну політику, а новий холодильник «не повинен» відразу зламатися. Механічні інтерпретації обставин - усюди, ними обплутане все життя.

І коли ти починаєш усувати механічні інтерпретації, то з'являється особлива свіжість, осяйні сприйняття. В глибокому дитинстві ти була вільна від гніту інтерпретацій, ти просто дивилася на світ широко розплющеними очима, і в міру усунення механічних інтерпретацій ти починаєш відчувати, як свіжість дитячих вражень повертається. Світ стає глибшим, ширшим, вищим, грандіознішим, прозорішим, більш вражаючим, у ньому зростають нові виміри сприйнять, які раніше відразу придушувалися в самому зародку.

Інтерпретації - це згустки думок, які групуються в жорсткі концептуальні структури. Побачити це легко. Коли ти йдеш по вулиці, то знаєш, що зараз «зима». Коли приходиш додому, ти знаєш, що знаходиться за вікном. Коли йдеш на роботу, ти точно знаєш, що прийдеш саме туди, і що там буде саме те, що й кожного дня. Я знаю, як мене звуть. Знаю, в якій країні живу, які люди мене оточують. Усе це є жорстко закріплена сукупність інтерпретацій, і я не маю можливості побачити те, чого зазвичай не бачу. Якщо я бачу «дерево», то «знаю», що «дерево» - це гілки, стовбур і листя, і я не зверну уваги на просвіти між листям, не побачу гру тіней, і не відчую почуття краси й таємниці, які загадковим чином резонують із нею. Я не зверну уваги на проблиск радісного бажання, не розвернуся й не піду в інший бік – адже я «знаю», що йду до крамниці.

Мені подобається мандрувати - блукати незнайомим містом, дивитися на найбуденніші речі й переживати дивовижні почуття відірваності, свіжості лише тому, що я нічого тут не впізнаю, я тут не був і не знаю, що на мене чекає за рогом. Я знаю, що ніхто мене тут не знає, і я почуваю себе звільненим. Я не знаю сам, що відчуватиму через хвилину або дві – ніщо не запрограмоване, ще не склалися звички. А що тобі заважає відчувати це прямо тут і зараз – у себе вдома, на роботі, у транспорті? Тільки звичка сприймати себе «вдома», а це ще й звичка переживати сірість, бути збайдужілою, втомленою, нічого не чекати, не прислухатися до своїх бажань, осяйних сприйнять. Коли я уявляю, що живу в іншому місті, що мене тут ніхто не знає, що я взагалі не я, то життя пробуджується, радісні бажання загострюються. Але, певна річ, зразу ж виникає думка: «все це ігри, адже насправді я знаю, де знаходжуся», і все зникає, і знову бере владу буденна сірість. Ясна розсудлива свідомість не суперечить осяйним сприйняттям, звичайно, але подібною практикою «забування» можна викликати до життя ті ОС, які за звичкою не виявляються в даних обставинах, запам'ятовувати їх і тренуватися відчувати їх незалежно від інтерпретацій. І оскільки проявляються ті сприйняття, яких до цього не було, це означає, що «я» колишній – уже не «я» нинішній, адже «я» - це лише позначення сукупності сприйнять, що проявляються в цьому місці.

Ми щохвилини, щомиті обдурюємо себе, говорячи - це все вже знайомо, усе відомо. Відомо що є, що буде, де я буду за хвилину тощо. Безперервно працює комп'ютер у голові, і доки він працює, будь упевнена - 99% всього цікавого, що ти могла б прямо зараз переживати, проходить стороною. На світ накладається схема описів, яка не дозволяє вирватися за її межі.

Я прокидаюся вранці. Я говорю - я вдома, це мій дім, моя квартира, моє місто, я робитиму те-то й те-то, такі-то плани, на вулиці дощ, гидко, похмуро, безперспективно... спливає весь ряд асоціацій і звичок, пов'язаних із цим описом, і я стаю сірою порожньою істотою.

Я прокидаюся вранці. Я знаю, що докладатиму зусилля до усунення затьмарень, тому може статися все, що завгодно. Може відкритися щось нове незалежно від того - де я і хто я, будь-якої миті життя може змінитися, і це трохи страшно, але дуже інтригує. І особливо моє життя може змінитися, якщо я вдамся до дій, що звільняють з полону стереотипів сприйняття й відношення до світу. І я відчуваю, що торкаюся до пульсу життя, і зразу ж починають насправді відбуватися дивовижні речі - виникають цікаві нові думки, свіжі настрої, проблиски нових або вже відомих ОС, я починаю поводитися інакше, прямо в мені відкривається путь.

Раніше я часто відчував гостру потребу любити, але комп'ютер у голові говорив - ти хочеш любити, але ж нема кого! Ну немає зараз поряд зі мною такої людини, яка б мене захоплювала, до якої я міг би відчувати любов. І відразу ставало сіро, тьмяно й бридко. Так могло тривати місяцями, коли я не переживав любов, бо не було до кого. Прийшов день, коли я запитав себе - а власне, яка різниця? Я хочу відчувати любов - зараз. Чи має значення, що зараз її відчувати нема до кого? Може мені просто уявити таку людину, адже я хочу переживати любов, а до кого – чи має це значення? Я спробував уявити дівчину, якийсь образ склався, і я зрозумів, що ні, абстрактний образ любити не виходить. Тоді я поставив питання інакше - а може я зможу відчувати любов, якщо прийму гіпотезу, що десь є дівчинка, яку я б полюбив, якби зустрів. Мої очі її не бачать, я нічого про неї не знаю, але те, що я відчуваю бажання любити, це й означає, що я її відчуваю й люблю. І чому я повинен убивати роздумами своє бажання та здатність відчувати любов? Це все одно, що сказати - зараз ніч, люба, дуже темно, я тебе не бачу - як я можу тебе любити? Безглуздо? Безглуздо. А ці ситуації дуже схожі - я не бачу, не чую, не знаю про існування коханої дівчинки, але сама потреба переживати любов і є найбезпосереднішим знанням про неї. Прийнявши таку гіпотезу до розгляду, я виявив, що здатний відчувати любов! Я почував себе в той момент трохи божевільним, відчував незручність, бо розум шепотів: «ну ти даєш... ну як можна взагалі любити невідомо кого? Це якесь марення...». Але марення чи не марення, а вибір дуже простий – або я прямо зараз відчуваю це, або не відчуваю. Я вибрав відчувати, тим самим здійснивши пряме породження осяйного сприйняття, усунувши сірість, підтримувану концепціями про відсутність коханої дівчинки.

Якщо хтось мої переживання назве ілюзією чи дурістю, чи божевіллям – мені все одно, оскільки мені ПОДОБАЄТЬСЯ те, що я зараз відчуваю, мені подобається те, як змінюється життя в результаті таких переживань.

Згодом я переживав любов, не спрямовану ні на кого конкретно, стільки, скільки взагалі був здатний винести. Цьому не заважали особисті відносини з коханою, адже наші особистості не пересікалися, і моя тодішня схильність до НЕ не ставала перешкодою до любові. Ця любов мала унікальні властивості – вона не тільки не була спрямована на когось конкретно, вона ще й не виходила з мене! Я був немов на шляху потоку любові, яка починалася ніде і йшла в нікуди, пронизуючи мене. Пізніше досвід такої любові навчив мене любити й конкретну людину без домішок НЕ власництва, ревнощів тощо. Любов стала саме Переживанням, а не дикою сумішшю НЕ та ПЕ.

Ніщо так не обмежує життя, як помилкове «розуміння» того, що життя обмежене. Мої експерименти призвели до висновку: емоції - не невід'ємна частина «мене», їх можна вибирати за бажанням. І коли я замислився – чого ж я хочу, то побачив, що НЕ - це багаж, який несу за інерцією, і я хочу скинути його. Так я поставив перед собою завдання припинення НЕ, і його вирішення виявилося вкрай цікавою, хоч і непростою справою.

 

02-01-11) Зміни в житті людини стають її новою в'язницею, оскільки вони викликані не зусиллями з реалізації радісних бажань, а впливом механічних бажань, обумовлених НЕ, концепціями, страхами. Наприклад, ти одружуєшся не тому, що є закоханість і радісне бажання жити з цією людиною, а тому, що «треба», «час», «зручно», «вигідно», «подруги радять», «можна законно займатися сексом», «дітей настав час заводити, адже призначення жінки...», «чоловік начебто добрий» тощо. Переходиш із камери до камери, змінюєш об'єкти прив’язаності й види затьмарень, а життя залишається тим самим джерелом страждань незалежно від того, як ти вчиниш. Для людей цілком слушною є порада: «роби що хочеш, все одно шкодуватимеш».

Один зі способів утримання себе у в'язниці – механічний вибір інтерпретації, тобто не за допомогою міркувань чи резонансу з ОС, а автоматично, тобто за звичкою, під впливом НЕ та концепцій, після чого інтерпретація намертво пристає до явища й починає сприйматися не як одна з можливих, а як вияв «істинної суті». Концепції, оточені автоматичними інтерпретаціями, набувають особливої твердості, стають «опорою» для людини незалежно від того – яких страждань завдає їй ця «опора», і страхи віднині не допускають розум у цю область. Наприклад, якщо в тебе є концепція «дитина повинна вчити уроки», і є інтерпретація «це моя дитина», то ніщо вже не врятує нещасну – вчити їй уроки до посиніння, хоч би які були в неї радісні бажання. Але якщо розглянути концепцію про «мою дитину» і замість інтерпретації «моя дитина» вибрати «самостійна людина зі своїми радісними бажаннями, яка сама вибирає своє життя, буде сама вчитися, зокрема на наслідках, що настали в результаті її власного вибору», тоді й твоя концепція - «дитина повинна» - оголиться, стане доступною для дослідження, втратить над тобою колишню владу, перестане бути джерелом безлічі різних НЕ, і крім того твоя дитина отримує шанс уникнути нещадного насильства, почати відчувати й реалізовувати свої радісні бажання, почати жити.

Коли звичайна людина дивиться на шматок м'яса, вона бачить апетитну вечерю, а вегетаріанець - відрубану від трупа тварини частину тіла. І в тому, і в іншому випадку шматок м'яса той самий, але інтерпретації кардинально різняться, і в обох випадках люди вважають, що ця інтерпретація є єдиною істинною. Інтерпретується КОЖНЕ явище й подія, навіть найнезначніша.

Вибором інтерпретації керує набір концепцій і звичок, але можна жити інакше. Наприклад, тебе звільнили з роботи. Якщо ти не відчуваєш ОС, то виникне звична інтерпретація цієї події, як приводу для виникнення НЕ. Якщо ж я займаюся практикою, то виникнуть зовсім інші інтерпретації: «а) з'явилася можливість тренуватися в усуненні сильних НЕ, і якщо я їх подолаю, то навички усунення НЕ стануть досконалішими, ОС почнуть проявлятися активніше, б) мене викинуло з середовища, в якому сформувалася безліч механічних звичок, які мені не вдалося бездоганно подолати, і в нових умовах я зможу відразу почати будувати нові звички, в) невідомо – як тепер зміниться життя, які нові можливості мені трапляться». Ще приклад - виникла НЕ. Одна інтерпретація: «це перешкода для моєї практики», друга: «це інтенсифікує практику, оскільки я отримав ще один досвід усунення НЕ; виявив ситуацію, в якій НЕ як і раніше виникають; знову породив прагнення до ОС».

Я вибираю інтерпретації, що не суперечать розумовій ясності та резонують з ОС, оскільки усвідомлюю те, що нема такого сприйняття, як «насправді». І зовсім не обов'язково, щоб це була якась одна інтерпретація, їх може бути декілька, вони нічим не заважають одна одній. Якщо з'явилася НЕ, то що це «насправді» – перешкода чи трамплін? А що є дерево «насправді»? Листя чи просвіти поміж ними? Чи й те й те? Чи ще й відчуття краси, яке, якщо немає ширми у вигляді НЕ, ЗАВЖДИ з'являється в цьому місці так само незмінно, як і зорові, тактильні, слухові сприйняття? Адже я фіксую – «є почуття краси», але немає сприйняття «моє почуття краси».

Коли ти механічно обираєш одну інтерпретацію і починаєш вірити, що вона є єдино вірною, ти перетворюєшся на труп. Ти стаєш дурепою, якій усе «відомо». Передчуття, устремління, а вслід за ними й інші ОС перестають виникати, розум залишає тебе, радісні бажання не проявляться, відкриттів не буде, і НЕ отримають неподільну владу, перетворюючи твою обличчя на маску, а твоє тіло – на болючий нарив, що стрімко старіє. Подивися навколо – людям, що оточують тебе, все завжди відомо. Коли останній раз ти чула у відповідь на своє питання фразу на зразок «не маю ясності з цього питання» або «не маю достатніх підстав судити про це» або «я думав про це, але не дійшов певного висновку» або «на цей момент моя думка така-то, вона заснована на таких-то спостереженнях, припущеннях і на такій-то інформації, і поки я не маю аргументів для зміни цього погляду»? Я тобі відповім – ніколи таких відповідей ти не чула й не почуєш ні від кого крім тих, хто займається моєю практикою.

Свобода від концепцій звільняє шлях до відчування ОС. Наприклад, якщо хочеться відчувати ніжність, симпатію, захоплення, почуття краси, але немає людини, до якої ти можеш відчувати ці ОС, то ти їх і не відчуваєш, стаючи, таким чином, жертвою концепції, яка твердить, що відчувати їх можна лише до когось конкретно, кого знаєш, бачиш, відчуваєш. І ти думаєш: «ну нема до кого це відчувати...» і на цьому все закінчується, тоді як насправді ніщо не заважає тобі відчувати ці ОС.

В результаті щирого дослідження інтерпретацій виникає ясність, що немає ніякого «насправді», а є тільки сприйняття та їх інтерпретації, які можуть бути логічно суперечливі або несуперечливі, резонувати з ОС чи ні, відповідати наявним спостереженням чи ні, бути побудованими з урахуванням свідчень інших людей чи ні. Ця ясність, як і будь-яка інша, переживається як щось дивовижне, як почуття безмежного простору, волі.

Ясність, що виникає в результаті звільнення від засилля механічних інтерпретацій, є самостійним осяйним сприйняттям. Коли ми описуємо це сприйняття, то вдаємося до образів і слів, але ясність – це не образи й не слова. Відмінностей чимало: 

а) коли виникає ясність, яка резонує зі словами «всі люди навколо безперервно сплять або вже мертві», то через хвилину ясність може зникнути, тоді як розсудлива ясність залишається, але хоч би скільки ти мусував цю фразу, нічого не змінюється – знову породити ясність удасться лише в результаті нових зусиль, нового пориву до щирості.

б) ясність має безліч відтінків, рівнів, тоді як рівень розсудливої ясності лише один – або тобі зрозумілий хід міркувань, або ні. 

в) ясність викликає резонанс із іншими ОС, тоді як розсудлива ясність залишається ізольованим сприйняттям – саме тому інтелектуально розвинені люди найчастіше залишаються тупими, повністю зануреними в НЕ. 

І так далі. У побутовій мові слово «ясність» позначає обидва явища, і це змішення й призводить до величезної плутанини.

Ще приклад: звичка інтерпретувати деякі умови як «незручні» для практики, а оскільки умови «незручні», то залишається або чекати, доки вони не «поліпшаться», або починати їх «поліпшувати», на що можна витратити все життя, і зрештою отримати лише нові «незручні» умови. Діапазон умов, що потрапляють до категорії «незручних», може розширюватися настільки, що врешті-решт охопить усе життя, зробившись виправданням відсутності практики. Цієї помилки можна уникнути, визначивши точний зміст слова «незручний», а також ідучи за радісними бажаннями, зокрема й бажаннями змінювати умови, і бажаннями припинити їх змінювати, і бажаннями зосередитися на практиці за будь-яких умов і бажань. Практика іноді стає особливо ефективною саме в небажаних тобою умовах, якщо твої рішучість і завзятість на належній висоті, і тоді може виникнути бажання спеціально створювати для себе умови, що інтерпретувалися раніше як незручні (див. далі розділ про сталкінг та аскетизм). Позиція практикуючого така: будь-які обставини – це прекрасні умови для практики, це виклик, який ти приймаєш із радістю й передчуттям. Тебе обсідають агресивні родичі? Це прекрасні умови для усунення НС, що з’являється у відповідь, зустрічної агресії, жалю до себе. Тебе ніхто не чіпає, ти маєш усього вдосталь, і ніхто не відволікає? Це прекрасні умови для усунення вдоволеності, нудьги, сірості, механічних бажань. Бажання змінити умови, проте, може також вільно виявлятися й реалізовуватися паралельно іншим бажанням. Питання лише в тому, щоб воно було радісним, супроводжувалося передчуттям, щоб воно не було обумовлене жалем до себе та іншими НЕ.  

З Кастанеди: «воїн бере свою долю, якою б вона не була, і в абсолютній смиренності приймає її такою, яка вона є, але не як привід для жалю чи гордості, а як живий виклик». Заміни слово «доля» на «сприйняття, які ти називаєш «обставини, що склалися», та сприйняття, які ти називаєш «собою»», а слово «смиренність» на «відсутність НЕ й ПЕ», а «живий виклик» - на те, що резонує з передчуттям, устремлінням, і тоді зміст цієї фрази стане цілком ясним.

Ці приклади більш-менш зрозумілі, а зараз - незвичайний приклад, розуміння якого потребуватиме від тебе зусиль. Чи вважаєш ти листя, гілки та стовбур частинами дерева? Вважаєш. Чому? Чому лист – це частина дерева, а машина, що стоїть під деревом, – не частина його? Тому що лист поступово виростає? Але машина поступово під'їжджає, чим одна поступовість гірша за іншу? Тому що можна поглядом безперервно простежити шлях від листа до стовбура? Але й від машини можна безперервно провести погляд по землі до стовбура, тим паче, якщо машина торкається дерева. Тому що соки течуть по гілці до листа? Але й від коліс машини струмок тече до дерева. Врешті-решт стає ясно, що питання про те – що є частиною дерева, вирішується шляхом домовленості, і що критерії, за якими можна провести межу, неважко відшукати – лист, відокремлений від дерева, завжди починає дуже швидко змінюватися, засихати, тоді як машина не зміниться, якщо від'їде на метр. Листя завжди є на деревах відповідно до відомої циклічності, тоді як мільярди дерев у тайзі ніколи не стикаються з машинами. Тепер запитаємо себе – почуття краси, яке я відчуваю, коли дивлюся на дерево – це частина дерева? Будь-якій людині це запитання видасться ідіотським, адже відповідь цілком «ясна» - звичайно, ні, почуття краси не є частиною дерева. Це і є жорстко встановлена інтерпретація. Наведу приблизний діалог, в якому я показую, що можлива й інша інтерпретація:

- Коли я дивлюся на дерево, і бачу стовбур, то в мене є зорове сприйняття – це саме моє сприйняття, але я називаю його «сприйняттям частини дерева», і якщо я переживаю почуття краси, то чому я не називаю його теж сприйняттям частини дерева? 

- Тому, що коли ти дивишся на дерево, ти щоразу відчуваєш сприйняття «бачу стовбур». 

- Я щоразу переживаю й почуття краси, коли дивлюся на дерево

- Щоразу?? На будь-яке дерево? 

- Так, щоразу, якщо я не відчуваю НЕ. 

- Гаразд, то якщо ти відчуваєш НЕ, то почуття краси немає? 

- Звичайно, але якщо ти заплющиш свої очі, то тоді й сприйняття стовбура не буде. 

- Але всі листя дерева – різні, їхнє розмаїття нескінченне, а почуття краси – одне й те саме, отже це означає, що почуття краси – не частина дерева, а особливість твого сприйняття, бо коли ти начепиш рожеві окуляри, це ж не означатиме, що світ рожевий?

- Почуття краси не одне й те саме. Воно так само нескінченно різноманітно, але ти все життя проводиш в НЕ, і осяйні сприйняття для тебе – рідкість, тому в тебе немає досвіду в розрізненні відтінків цього почуття. 

Ось такий незвичайний підсумок, що відкриває дорогу до багатьох досліджень, відкриттів. У цьому прикладі причиною наявності помилкової інтерпретації є не тільки невизначеність у значенні слова «частина», але ще й відсутність досвіду відчування ОС. Той, хто не тренувався в розрізненні кольору й форми, скаже, що всі листя однакові, але всі діти змушені вчитися розрізняти колір і форму, оскільки коли мати каже «дай блакитну чашку», а ти принесеш їй синю, то одержиш порцію НЕ, і в тебе з'явиться стимул почати розрізняти блакитне й синє.

Ще простий, але показовий приклад: коли ти сидиш у офісі, ти «знаєш», що за вікном – галасливе, брудне місто, а за стіною – тупі, дратівливі люди. Але за стіною й за вікном є й дещо інше – є океан, тайга, гори, тварини – просто цього не видно з вікна, але там це є, і ти знаєш про це, оскільки подорожував і бачив. Чому ж ти обираєш не думати про те, що резонує з ОС? За звичкою. Обидві інтерпретації не суперечать твоїм уявленням про світ, тому практикуючий вибирає знати, що за стінами офісу – океан, гірські вершини, луки та ліси.

Ще один приклад, розгляд якого має далекосяжні наслідки. Хоч би що там говорили філософи, усі люди (й самі філософи зокрема) беззастережно вірять у те, що існують суб'єкт та об'єкт. Втім, це лише інтерпретація наших сприйнять. Пояснення лежить на поверхні, тут не потрібно ніякого поглибленого аналізу. Дивися сама: всі сприйняття, які є, – що про них можна сказати крім того, що вони є? А ось що: можна вказати на їхні відмінності та описати ці відмінності. Це без сумніву так, і цим ми часто й займаємося – вказуємо на відмінності, даємо різним групам сприйнять різні найменування, користуємося ними в повсякденному житті та практиці, та отримуємо бажані результати. Зрозуміло, ми ніколи не можемо знайти так звану «межу», наприклад: «стілець» - це те, що має ніжки, сидіння, розташоване на цих ніжках, і спинку, прикріплену до сидіння. У меблевому магазині можна знайти предмет, який також називається «стільцем», але який являє собою щось, зовсім не схоже на наш опис – наприклад, це буде «пуф» - без ніжок, без спинки і з чимось, що досить слабко відповідає опису «сидіння». Так само його можна віднести в секцію «подушки». Це всім зрозуміло, і така невизначеність ніяк не заважає нам у повсякденній діяльності добиватися реалізації своїх бажань, тому ми продовжуємо успішно користуватися цим прийомом – ми групуємо сприйняття й домовляємося про їхнє позначення. 

Ідемо далі. Що я називаю словом «моя рука»? Сукупність конкретних зорових сприйнять, відчуттів, тактильних сприйнять. Що я називаю словом «його рука»? Дещо іншу сукупність сприйнять. Але ж це лише позначення, а на якій підставі ми додумуємо якогось «себе» і «його» тоді як немає ніякого такого сприйняття «я» і «він»? А що таке «дерево»? Це теж певна сукупність сприйнять. І на якій підставі ми говоримо, що «дерево» - це «об'єкт»? Адже немає ніякого такого сприйняття «об'єкт», є лише конкретні сприйняття, які ми позначаємо словом «дерево», але ж це «мої» сприйняття – відчуття кори, смак листа – адже це все існує тут, у «мене», а що таке «дерево»? Незрозуміло. Абсолютно очевидно, що «я», «ти», «об'єкт» - це лише спосіб позначення сприйнять! Так само я можу грати сам із собою в шахи, умовно розділивши думки, що виникають після ходу «чорних» як «я», а думки, що виникають після ходу білих, – як «мій супротивник».

І що ж виходить? Виходить щось таке, що настільки катастрофічно виходить за всі межі відомого способу бачити світ, що ми просто витісняємо це, не хочемо приймати, відкидаємо, культивуючи тим самим нещирість, боягузтво й тупість. Нагадую, що думка та ясність – абсолютно різні сприйняття. Сформулювати та зрозуміти хід міркувань - легко, а щоб відчувати ясність, необхідні особливі зусилля – зусилля припинити підтримувати тупість, зусилля прагнення до щирості. І якби хтось був дуже, дуже щирою людиною, якби він жадав ясності, як потопаючий жадає вдихнути повітря – йому досить було б лише прочитати ці фрази, і він миттєво знайшов би повну ясність, осягнувши таким чином "неподвійність". Але оскільки таких людей немає, тому я вдаюся до проміжних практик – до створення проміжних острівців ясності.

Якщо хтось говорить, що «осягнув неподвійність», то таким чином він заявляє, що ніколи й на мить не відчуває НЕ і безперервно відчуває яскраві ОС, отже викрити брехуна елементарно, якщо, звісно, не заглиблюватися вже зовсім у безмежну тупість і не домальовувати людину всупереч усякому здоровому глузду.

 

02-01-12) Сформулюй концепцію, наприклад: «Мій чоловік страждає, оскільки я кохаюся зі своїм другом, отже я винна в його стражданнях». Постав її під сумнів: «хіба я заподіюю йому страждання? Я лише йду за своїми радісними бажаннями, і я йому роз'яснила це. Хіба не сам він мучить себе тим, що інтерпретує мою поведінку як образу, як байдужість до нього?» На це можна знайти контраргумент: «Так, він ось так інтерпретує, але це його недосконалість, навіщо ж тепер заподіювати йому біль?». На це можна заперечити, що дуже багато людей чогось від мене хочуть, і буквально кожною своєю дією я безперервно комусь «заподіюю» страждання, що просто немає способу позбавити людину подібних страждань, вона може позбавитися тільки сама - своїми зусиллями. Твій чоловік вимагає дотримуватися 10 правил, і ти можеш спробувати виконувати їх, але твої радісні бажання почнуть засихати, і радість від життя разом з ними, а він незабаром створить нові правила, недотримання яких знову «викличе» в нього роздратування, образу, неспокій та інше. Це доводить, що він просто не хоче жити інакше. Ще один контраргумент: якщо він страждає й не хоче страждати, то нехай розповість – які конкретно дії він вчинив для того, щоб не страждати, щоб змінитися.

Ланцюг аргументації та контраргументації можна продовжувати довго, і я раджу саме це й зробити, створивши якомога повніший перелік аргументів, контраргументів, контр-контраргументів, щоб ніщо не залишилося в тіні, щоб кожен відомий тобі аргумент був розглянутий. Розмовляй з іншими людьми - напевно, у них знайдеться багато незнайдених тобою аргументів «за» і «проти».

Зрештою, стане ясно, що неможливо нічого довести – ланцюг аргументів і контраргументів нескінченний, але що залишиться незмінним, так це твоє почуття провини, тобто ти житимеш так, немов твоя провина є все ж доведеною. Влаштуй штурм концепції: постійно повертайся до цієї теми, бери свої записи, й знову і знову проходься по аргументах, добивайся ясності в тому, що немає підстав вважати, що ти «винна» в стражданні чоловіка. Протиставляй ясність про відсутність підстав вважати почуття провини в цій ситуації правомірним, і ясність у тому, що почуття провини все ж виникає. Повторюй цю вправу 100 або 1000 разів, фіксуй те, що розумних підстав для провини немає, а почуття провини є, поки зрештою не виникне нова якість ясності, що супроводжується новою мірою свободи від почуття провини в цій ситуації.

Звичайно, ні довести, ні спростувати концепцію неможливо, адже вона оперує термінами, що не позначають нічого конкретного: «винна», «справедливо», «треба». Наприклад, під словом «любов» кожен має на увазі довільний набір сприйнять, часто включаючи туди й такі руйнівні НЕ, як ревнощі, агресія, жалість до себе. Ніхто й не замислюється над тим, який саме набір сприйнять він називає словом «любов». Це не заважає людям розмовляти про «любов», сперечатися про неї, «розуміти» один одного, хоча абсолютно ясно, що ніякого розуміння й бути не може, поки не визначено – про що, власне, йде мова.

Неможливо добитися розсудливої ясності, не замінивши всі подібні слова-паразити на слова, що мають для тебе цілком певний сенс, і проте навіть без проведення такої роботи можна добиватися звільнення від влади концепцій вищеописаним методом. На деякому етапі розгляду аргументів і контраргументів безглуздя концепції може стати очевидним. 

Послідовний аналіз абстрактних концепцій так само швидко виявляє їхню абсурдність. Наприклад задамося питанням: «Коли людина змінюється – вона стає іншою, чи залишається тією ж?». Просте питання, чи не так? Хтось упевнено скаже – «це та ж людина, тільки змінена». Інший не менш упевнено відповість: «це інша людина, адже він змінився», і на цій упевненості виростуть інші концепції – у кожного свої. Давай розглянемо це питання уважно.

Начебто очевидно, що якщо змінилися думки, емоції, бажання, відчуття (тіло змінило положення, отже змінилися й відчуття, і навіть хімічний склад тіла - якісь молекули покинули його, якісь з'явилися) – то це означає, що в цьому місці вже інший набір сприйнять, тобто інша людина, причому відмінність може бути величезною – прихильність через секунду може змінитися ненавистю, бажання обійняти – бажанням ударити. Все міняється безперервно. Але якщо людина стає іншою - тоді виходить, що прагне мети одна, а досягає її інша? Ложку до рота підношу я, а потрапить вона в рот іншому? Успіх прийде до іншого, невдача прийде до іншого - "я сам" вже ніякого результату не отримаю, та й «той», хто його отримає, вже їм не скористається - це знову буде якась інша людина. З цим виводом вже ніхто не погодиться, а якщо хтось зробить вигляд, що він згоден, тоді його можна запитати - навіщо ж він продовжує прагнути до своїх цілей, адже скористається результатом інший. Якщо він відповість «а мені все одно», то просто візьми його речі й забери їх – і ти побачиш, що йому не все одно, що хтось інший забирає результати його праці. Виходить, нічого очевидного тут не немає.

Тепер припустимо, що людина залишається тією ж самою. Але тут суперечність виникає негайно - якщо вона залишається тією ж самою, то про яку ж зміну йдеться? Виходить, що ні той ні інший варіант неможливий. Можливо, людина залишається самою собою, але зміненою? Але що саме залишається незмінним? "Я"? Але ж немає сприйняття «я», а ті сприйняття, які є, – усі без винятку мінливі.

Ми опинилися в безвиході, внаслідок чого абстрактні концепції «людина змінюється» і «людина незмінна» втрачають своє значення, поступово випадають із міркувань і з внутрішнього діалогу.

Розглянемо концепцію «минулого й майбутнього». Коли ми говоримо «є апельсин», то маємо на увазі, що є не просто думка «апельсин» або образ «апельсин», а є ще величезна різноманітність відчуттів, які ми називаємо «смак апельсина», «відчуття шкірки апельсина» та інші. Якщо існує минуле, то окрім думок «це минуле» існують і інші сприйняття минулого. Якщо в минулому я відчував одне, а зараз - інше, то ми й говоримо - відбулася зміна. Тобто поняття «зміна» ґрунтується на абстрактній концепції про існування минулого, сьогодення й майбутнього. Щоб порівняти, мені необхідно пережити «я вчорашній» і далі порівняти з «я справжній». Але як це зробити? Пригадати, що я переживав учора? Але це не минуле, це думки, що існують зараз, у сьогоденні. Я можу сказати - вчора я відчував радість, але це не буде «я вчора переживаю радість» - це буде або думка, що існує зараз, або ще й радість, яку я знову-ж-таки відчуваю саме зараз. Будь-які сприйняття - це те, що відбувається саме зараз, або, кажучи точніше, це те, що є, тому що слово «зараз» уже виходить із концепції існування «раніше» й «пізніше».

Звідси - простий висновок: слова «сьогодення», «минуле» й «майбутнє» позначають лише групи сприйнять, що існують «зараз», а не щось таке, що є «не-зараз». Те, що ми називали «минулим», виявляється, наприклад, емоцією, що супроводжується думкою «це було вчора» та образом, що супроводжується тією ж думкою. Те, що ми називали «зміною», виявляється лише образом, що супроводжується думкою «було так, а стало так».

 

02-01-13) Один з найпростіших способів усунення концепцій – перевірка їх на практиці. Але цей елементарний, начебто, спосіб майже не застосовується, тому що замість дослідження свого досвіду люди намагаються підтасувати його під концепцію. Якщо в тебе є концепція: «кохатися з красивою дівчиною – це дуже приємно», то звідси бере початок механічне бажання (МБ) кохатися з тією, котру ти вважаєш красивою. Але кожного разу, коли красива дівчина виявляється ревнивою, байдужою, тупою та з негативним відношенням до сексу, ти все списуєш на «різницю характерів», продовжуєш домальовувати в ній те, чого не сприймаєш, і витісняти те, що сприймаєш. Нещирість і відсутність послідовного аналізу веде до того, що ти не отримуєш досвіду зіткнення з реальністю – ти знайомишся з домальованим фантомом і розлучаєшся з ним же, в результаті концепція залишається незмінною, і все повторюється по колу.     

Якщо ти вважаєш, що більшість фізиків розумна - перевір це. Досліджуй їх, запитуй, аналізуй відповіді. Якщо ти вважаєш, що філософи мудрі, а письменники загадкові – досліджуй їх щиро, не боячись побачити реальність, хоч би якою вона виявилася.     

З жодною людиною ми не спілкуємося, як з реальною істотою. Кожну ми домальовуємо в той чи інший бік, після чого спілкуємося вже з цим вигаданим образом. Передусім це стосується тих, кого ми «знаємо» найдовше. Навколо цих фантомів виникають найрізноманітніші затьмарення, зокрема, прив’язаність, ревнощі, навколо них формуються цілі хмари механічного внутрішнього діалогу (ВД), і може так трапитися, що, сама не помічаючи цього, ти впродовж десятків років будеш у своєму ВД і у своїх діях виправдовуватися перед батьками й знайомими. Оскільки «спілкування» - як в реальних розмовах, так і у ВД, іде з фантомами, то, зрозуміло, ніякого «пояснення», ніякої згоди ніколи не буде - фантом продовжуватиме існувати в колишньому вигляді й бути джерелом НЕ.

Дуже ефективний спосіб виявлення та усунення домальовувань полягає в послідовному зближенні з людиною, на кожному етапі якого ти складаєш її «портрет», визначаєшся зі своїм ставленням до неї – наприклад, під час інтернет-знайомств спочатку ти складаєш думку за листом людини, потім – за другим, потім за фотографією, потім за другою, потім за підсумками більш поглибленого листування, потім – за наслідками телефонної розмови, потім – за підсумками особистої зустрічі тощо. Полегшує процес визначення свого ставлення до людини наявність списку якостей – ти проходишся по ньому й виставляєш свої оцінки. На самому початку проміжні результати розрізнятимуться дуже сильно, але в міру набуття досвіду усунення домальовувань та витіснень твоє початкове ставлення до людини все більше збігатиметься з заключним.     

Чим яскравіші НЕ ти відчуваєш, тим більш автоматичною буде твоя поведінка, тим складніше розрізняти сприйняття і здійснювати їх послідовний аналіз.

 

02-01-14) Розглянемо приклад з інтерпретацією «самотності» або «перебування між людьми». Одну інтерпретацію легко поміняти на іншу залежно від того – який сенс ти вкладатимеш у слово «самотність». Перебуваючи серед людей можна вважати себе самотнім, відчувати однойменну НЕ, а з іншого боку, знаходячись у порожній кімнаті можна вважати себе частиною деякої групи людей і відчувати або НЕ, або ОС за твоїм вибором.    

За аналогією з практикою циклічного сприйняття, що проводиться з НЕ, ми можемо здійснювати таку ж практику з інтерпретаціями. Результат – ослаблення автоматизму виникнення інтерпретацій, поява можливості досягнення розсудливої ясності та прояв проблисків переживання ясності.

 

02-01-15) Чи є конкретне сприйняття, яке ти можеш назвати словом «я»? Емоції, думки, відчуття, бажання приписують якомусь «я», сприйняття якого немає, як немає й сприйняття «приналежності» бажання або думки комусь. Точний опис цієї ситуації такий: серед усієї сукупності сприйнять є ще й думки, що включають слово «я», яке не позначає нічого конкретного, тобто ці думки є концепціями. Відступимо від цієї невизначеності й визначимо це слово. «Я» - це позначення сукупності всіх відомих нам 5 видів сприйнять, які ніяк одне через одного не визначаються й одне до одного не зводяться. Визначити ці види сприйнять неможливо, оскільки «визначити» - це звести до чогось іншого, а це в даному випадку неможливо (наприклад, сліпому від народження не зрозуміти – що таке «бачити», як не намагайся пояснювати). Тому їх можна тільки перелічити. Більше ніщо, окрім цих 5 видів сприйнять, не входить до складу «я»: відчуття, емоції, думки, бажання, розпізнання.

Фізичні відчуття (далі – просто «відчуття») – усе це види сприйнять, об'єднаних нами в поняття «фізичного тіла». Ідея «фізичного тіла» є концепцією, оскільки якщо ми залишаємося в межах щирого свідчення про свої сприйняття, то все, що ми можемо сказати - це те, що є декілька видів сприйнять, об'єднаних нашим розумом у поняття «фізичне тіло», - зорові, слухові, смакові, тактильні, сексуальні та інші. Бачити «тіло» – означає мати певні зорові відчуття. Торкатися «тіла» – означає мати певні тактильні відчуття. Але абсолютно так само, як ми об'єднуємо відчуття терміном «фізичне тіло», всі емоції ми можемо об'єднати терміном «емоційне тіло», а думки – «ментальне тіло». За звичкою ми цього не робимо, і звідси виникає помилкове протиставлення відчуттів емоціям і думкам, внаслідок чого «тіло» вважається чимось реальним, головним атрибутом «я», а емоції, думки й бажання – чимось мало реальним, другорядним атрибутом «я». Після сприйняття «знімаю платтячко» часто йде сприйняття «бачу грудки» - це є підставою для того, щоб вважати, що «груди» - це частина «фізичного тіла». Але іноді ці сприйняття не йдуть одне за одним – наприклад, може виявитися сприйняття «бачу ліфчик», але це нічого не змінює, оскільки розум укладає все це в несуперечливу схему. І так само після сприйняття «чую слово «ідіот»» часто йде сприйняття «емоція обурення», а іноді воно не виникає, якщо є сприйняття думки про те, що «я й справді ідіот». Я хочу показати, що немає ніяких розумних підстав для того, щоб набір відчуттів називати «тілом відчуттів», а набір емоцій не називати «тілом емоцій» - це просто діло звички.     

Розпізнавальна свідомість – майже невловиме сприйняття для тих, хто відчуває НЕ й не відчуває ОС, тому в практичній роботі зі звільнення від НЕ, концепцій, механічних бажань, і досягнення ОС ми залишаємо його без уваги й поки говоритимемо лише про чотири види сприйнять.

Тепер розглянемо для прикладу сукупність дерев та інших рослин, з яких складається ліс. Кожній звичайній людині ясно, що вона не сприймає ніякого лісу як чогось такого, що самобутньо існує окрім того, з чого він складається. Ліс - це тільки найменування. Так і "я" - це тільки найменування лісу, що складається з 5 видів "рослин". Це твердження – шлях до свободи. Все життя ти думала, що є якесь глибинне "я", якісь сховища "я", надсвідомість, підсвідомість та інша дрімучість, проникнути куди майже неможливо. Ти думала, що все це дуже складно, незбагненно, заплутано, що шлях до свободи може бути знайдений лише геніальною, напрочуд розвиненою «духовно» людиною. І раптом виявляється, що "я" - це лише 4 види сприйнять, і все! Немає кому бути затьмареним – просто є затьмарення. Немає кому прагнути до ОС – просто є радісне бажання відчувати ОС. «Ніхто» не тупий – просто є сприйняття тупості, яке може бути усунене, якщо виникне бажання його усунути. Немає кому бути зв'язаним, немає кого звільняти. Це теж саме, що сказати в'язневі, який уявляв нескінченні ряди стін і камер: є стіна попереду, позаду, зліва й справа, знизу й зверху від тебе - але це все! Над стелею немає «надсвідомої» стіни, і коли ти проб'єш підлогу - під нею не буде «підсвідомої» стіни – там свобода, там неозорий світ осяйних сприйнять. Уявляєте - скільки радості, впевненості й рішучості вселить у в'язня ця новина? Ти - в'язень, і я повідомляю тобі цю радісну новину: я пробив цю стіну і виявив там свободу, і пишу цю просту інструкцію, якою зможе скористатися будь-хто охочий. Насолоджуйся цією новиною, осмислюй її, пести її та розумій: свобода - зовсім поряд, і ти можеш узяти її голіруч, якщо візьмешся до справи з завзятістю, уважністю, рішучістю й передчуттям.

У дослідженні концепції «я» можуть бути застосовані методи, наведені вище, але на додаток до них я пропоную ще один - практику «усвідомлення відсутності». Ця практика з ефективністю може застосовуватися до розсіювання концепцій, що мають таку саму властивість, що й концепція «я». Уяви собі, що в мене є концепція непереборної сили, яка полягає в тому, що нібито в моєму будинку живе бегемот. Найуважнішим чином придивляючись, прислуховуючись, принюхуючись, я врешті-решт доходжу висновку, що бегемота, здається, все-ж-таки немає, в усякому разі мені не вдається виявити ніяких свідчень його існування, тому доти, поки я не матиму таких свідчень, я житиму так, ніби його тут немає. Це дуже просто, але з якоїсь причини ми всі завзято віримо в те, що серед сприйнять є якийсь звір – «я».

Взагалі моя практика дуже проста. Не потрібно робити незрозуміло що заради примарних майбутніх «благ», вірити в те, що незрозумілі тобі зараз «блага» прийдуть, якщо ти відмовляєшся від того, що тобі зараз хочеться. Путь щирості – інша: якщо ти побачила, що щось є ілюзією, то зворотного шляху немає, повернутися назад у сліпу віру неможливо. Результати зроблених зусиль видно негайно, і ти насолоджуєшся ними прямо зараз: якщо прямо зараз ти усунула НЕ, то зараз же пережила сплеск ОС. На прямому шляху немає послідовників і немає лідерів. Кожен іде за своїми радісними бажаннями, і коли виникає осяйне сприйняття, ти відчуваєш себе першовідкривачем і це так і є.     

Щоб зробити постійним усвідомлення того, що слово «я» є лише позначенням усіх сприйнять, необхідні постійні зусилля - не менші, ніж зусилля тотального щосекундного контролю за усуненням НЕ. Необхідно переламати звичку додумувати якогось самобутньо-існуючого звіра. Мені найлегше це було робити, перебираючи наявні сприйняття - це є, і це є, і це ось є, нічого іншого не сприймається.   

  Одна з перешкод до досягнення усвідомлення відсутності полягає в тому, що слово «я» вкрай міцно ввійшло до нашої мови. На протязі дня ми використовуємо його сотні разів, тим самим підтримуючи пов'язані з ним концепції. Тому дуже ефективно відмовитися від використання слів "я", "ти", "вона", використовуючи їх лише в спілкуванні з тими, в чиїй передбачуваній реакції ти зацікавлена (на роботі, наприклад). Мені подобається замість слова "я" використовувати "це місце", а замість "я хочу" можна сказати "є бажання", замість "я думаю" - "є думка".     

Аналогічна практика усвідомлення відсутності «ти», «вона» - усвідомлюєш те, що сприйняття «вид попки», «звук голосу», «смак сосочків», «дотик язичка до піськи», симпатія, ніжність та інші - є, а сприйняття «вона» - немає.

В результаті такої ясності виникає незвичайне сприйняття. Може виникнути механічна інтерпретація його як «самотності», але це не самотність, оскільки «самотність» - це коли є «я» і є недосяжні «ти», є НЕ з цього приводу. Але це нове сприйняття резонує зі словом «безмежність», «відкритість». Ти відчуваєш пронизливу й радісну до сліз свободу від вічного страху самотності, який виявився просто мильною бульбашкою. Ти виявляєш, що все твоє життя, цілі й цінності були побудовані на вірі в «глядача», «іншого». Люди грають безглуздий, нескінченний спектакль від народження до смерті. Тепер ця химера лопнула, і що ж? Перед тобою, немов грайливі тигренята, - радісні бажання, що тягнуть до осяйних сприйнять не «для когось» і не «тому що», а через саму наявність нестримного прагнення. Все життя ти грала сама з собою в шахи: уявила суперника, вигравала, програвала, відчувала досаду або вдоволення, роздратування або підлесливість. А тепер раптом підняла очі... нікого немає! Є вибір – або гниття затьмарень, або мандрівка безкрайнім, вражаючим світом осяйних сприйнять. Третього просто немає.

Звичка додумувати «суб'єкти» й «об'єкти» дуже сильна, так що необхідно докладання постійних зусиль щирості (тобто фіксації сприйнять як є, без домальовувань і витіснень, без цензури й спотворюючих дзеркал), щоб створити й зміцнити нову звичку – звичку відчувати ясність у тому, що немає сприйнять, яких немає, а є лише сприйняття, які є. У різних ситуаціях це дається з різними зусиллями. Одна річ усвідомлювати це, сидячи на дивані, інша річ - коли розмовляєш, коли є сприйняття гнівних криків або ніжних обіймів. Виникають помилкові інтерпретації, наприклад, «якщо нікого немає, навіщо відчувати ніжність»? Питання не має сенсу, оскільки само слово «навіщо» має на увазі існування якогось суб'єкта, що ухвалює рішення, а також мається на увазі, що немає бажання відчувати ніжність. Але все дуже просто – є радісне бажання відчувати ніжність, є насолода від ніжності, є бажання підсилювати це сприйняття, є бажання підсилювати бажання відчувати ніжність, і сила цих бажань переважує силу бажань залишити все як є, повернутися в пітьму НЕ й тупості.     

Неможливо розрахувати, за яких умов легше добитися закріплення цієї ясності – сидячи в печерному усамітненні, або навпаки – кружляючи у вирі натовпу. Це залежить не від умов, а від того – чи йдеш ти за радісним бажанням.     

Ілюзією «я» ти одурюєш себе подвійно - з одного боку вірячи в те, що в тобі та в іншій людині «я» є, з іншого боку вірячи в те, що в камені, дереві, рослині його немає, що, звичайно ж, помилково, оскільки немає такого сприйняття, як «немає я», не кажучи вже про те, що не визначено – про відсутність чого йдеться. Якщо якесь слово не позначає ніякої конкретної сукупності сприйнять, ми взагалі не можемо нічого сказати про це – ні що «воно» є, ні що «його» немає. Емоція, думка, відчуття – є, а сприйняття «немає я» - немає. Це неважко зрозуміти. Таким чином, ще один аспект практики досягнення ясності у відсутності сприйняття «я» полягає в тому, що ти усвідомлюєш те, що сприйняття «немає я» теж не існує. Природним розвитком цієї практики є практика «не-ріка, не-гори», яка описана в розділі про осяйну розпізнавальну свідомість.     

Послідовно застосовуючи цей підхід, можна досягти ясності стосовно абстрактних концепцій, побудованих на механічному розпізнанні. Ми дивимося на камінь, що лежить у морі, й робимо висновок, що камінь - це одне, а море - це інше. Висновок заснований на тому, що видно межу між морем і каменем, і що ця межа є й сьогодні, і завтра, і через рік. А якщо подивитися на слабкий туман, то важче буде сказати, що туман - це одне, а повітря - це інше, тому що туман невловимо розсіюється в повітрі. Втім достеменно відомо, що й камінь через мільйон років розчиниться в океані, отже наш висновок є досить умовним. Які висновки могла б зробити про світ істота, яка жила б один день? Вона могла б створити такі уявлення про світ, які нам видалися б цілком абсурдними.     

Погляньмо з іншого боку на це питання: ми робимо висновок про існування двох різних об'єктів тому, що між ними є ясна межа. Але між оком і повікою теж є межа не менш явна, ніж між каменем і водою в морі - чи це є підставою для того, щоб вважати людину чимось, що складається з декількох різних об'єктів? Формально це можна зробити, і ми так і робимо в предметній діяльності, але при цьому пам'ятаємо, що людина - це не просто сукупність кількох об'єктів, а складний організм, щось єдине. Так чому ж ми тоді називаємо камінь і море двома різними об'єктами? За звичкою. В цьому прикладі явно бачимо подвійний стандарт концептуального мислення.